Агато, скажи, як мені привести тебе на зустріч з чоловіком, у якого на очах зґвалтували дружину та малолітню доньку?
Фотокореспондентка Агентства RATS Agency Agata Grzybowska приїхала до України менше ніж через місяць після початку повномасштабної війни з Росією. Вона вирішила розповісти про людей, які залишилися в Україні, які вирішили не тікати.
Через п’ять хвилин після того, як я приїхала до Львова, на вулицях міста пролунала повітряна тривога, я залишалася в укритті кілька годин...
Мешканці села Мала Рогань, яке перебувало під окупацією російських військ. Їхня квартира залишилася єдина з неушкодженими вікнами. Вони сидять на дивані в куртках, навіть не йдуть у підвал. - Якщо ми загинемо, то вдома – кажуть вони.
Ганна Котельникова пережила штурм Маріуполя. Їй вдалося втекти на автомобілі, в якому вона перевезла шістьох людей, у тому числі батьків і трьох собак.
Ганна Котельникова пережила штурм Маріуполя. Їй вдалося втекти на автомобілі, в якому вона перевезла шістьох людей, у тому числі батьків і трьох собак.
Мешканці села Мала Рогань, яке перебувало під окупацією російських військ. Їхня квартира залишилася єдина з неушкодженими вікнами. Вони сидять на дивані в куртках, навіть не йдуть у підвал. - Якщо ми загинемо, то вдома – кажуть вони.
Старші люди не виїжджають, тому що не мають нікого поза своїм містом, нікого не знають. Кажуть: „Ми все життя тут живемо, і що, тепер кудись тікати чи ховатися у підвалі, жити в метро? Якщо нам прийдеться загинути, ми краще залишимося у власному ліжку".
Мешканці села Мала Рогань, яке перебувало під окупацією російських військ.
Челсі та Черрі, два біглі, які живуть у притулку з 28 лютого
Мешканці Салтівки, найбільш зруйнованого району Харкова. Вже два місяці вони постійно живуть у підвалі.
Юлія та Зінаїда проживають в районі Салтівка, Харків
Юлія та Зінаїда проживають в районі Салтівка, Харків
Мешканці Салтівки, найбільш зруйнованого району Харкова. Вже два місяці вони постійно живуть у підвалі.
Челсі та Черрі, два біглі, які живуть у притулку з 28 лютого
Мешканці села Мала Рогань, яке перебувало під окупацією російських військ.
„Здаємо в оренду квартиру в багатоповерхівці на 19 поверсі, тому що перші новини про війну дуже нас занепокоїли, через те що ми живемо так високо. Якщо будуть атакувати, наш будинок може бути зруйнований”.
„Здаємо в оренду квартиру в багатоповерхівці на 19 поверсі, тому що перші новини про війну дуже нас занепокоїли, через те що ми живемо так високо. Якщо будуть атакувати, наш будинок може бути зруйнований”.
У Медиці я познайомилася зі Світланою. Вона вивозила свого сина, 13-річного Єлисея, в Італію, до незнайомців. Вона сказала мені, що сама там не залишиться, а повернеться в Україну. Спочатку я не могла цього зрозуміти: адже вона могла б сховатися в безпечному місці, в іншій країні, поруч з дитиною, а вона везе сина до людей, яких вона навіть не знає, які лише пообіцяли допомогти. Раніше Світлана займалася волонтерською діяльністю, у 2014 році, їздила і продовжує їздити на Донбас та надавати допомогу бійцям. Її чоловік – сапер, один із тих, хто звільняв Бучу.
Уяви собі: батьки на війні в Україні, воюють за свою землю, а дитина на іншому кінці континенту.
— Світлано, я добре розумію, що твої батьки проросійські? – запитую.-Так. Але я думаю, що вони скоро змінять своє ставлення до „руського міра”, тому що пережили бомбардування Житомира. Вони більше не можуть заплющувати очі на ті злочини, які Росія вчиняє проти українського народу.— Але тобі, напевно, дуже важко, в такій розділеній родині? - Ні. Зовсім ні. Я знаю свої цінності, я знаю, у що вірю. Я вірю в Україну, і цього ніхто ніколи не змінить.Раніше вона шила весільні сукні, тепер готує коктейлі Молотова.
- Ви не хвилюєтесь за ці речі? – запитую у Марії, тітки Світлани, викладачки літератури з Житомира, яка вже 25 років збирає все, що пов’язане з історією України: книги, різні дрібниці, народні костюми.
В університеті вона створила мікромузей. — У разі потреби я запакую все у мішок та винесу на плечах в безпечне місце.
У Медиці я познайомилася зі Світланою. Вона вивозила свого сина, 13-річного Єлисея, в Італію, до незнайомців. Вона сказала мені, що сама там не залишиться, а повернеться в Україну. Спочатку я не могла цього зрозуміти: адже вона могла б сховатися в безпечному місці, в іншій країні, поруч з дитиною, а вона везе сина до людей, яких вона навіть не знає, які лише пообіцяли допомогти. Раніше Світлана займалася волонтерською діяльністю, у 2014 році, їздила і продовжує їздити на Донбас та надавати допомогу бійцям. Її чоловік – сапер, один із тих, хто звільняв Бучу.
Раніше вона шила весільні сукні, тепер готує коктейлі Молотова.Уяви собі: батьки на війні в Україні, воюють за свою землю, а дитина на іншому кінці континенту.
— Світлано, я добре розумію, що твої батьки проросійські? – запитую. -Так. Але я думаю, що вони скоро змінять своє ставлення до „руського міра”, тому що пережили бомбардування Житомира. Вони більше не можуть заплющувати очі на ті злочини, які Росія вчиняє проти українського народу.— Але тобі, напевно, дуже важко, в такій розділеній родині? - Ні. Зовсім ні. Я знаю свої цінності, я знаю, у що вірю. Я вірю в Україну, і цього ніхто ніколи не змінить.
- Ви не хвилюєтесь за ці речі? – запитую у Марії, тітки Світлани, викладачки літератури з Житомира, яка вже 25 років збирає все, що пов’язане з історією України: книги, різні дрібниці, народні костюми.
В університеті вона створила мікромузей.
— У разі потреби я запакую все у мішок та винесу на плечах в безпечне місце.
- Можна я вас сфотографую? – викрикую до жінки, яка виглядає з вікна та іноді щось кричить зверху, беручи участь у розмові. Запитую, чи можу я до них увійти, подивитися у якому стані квартира та як вона виглядає.
— Я б вас кавою пригостила, але бачите, ні газу, ні води. Не маю можливості закип’ятити воду. Вікна всі заклеєні, щоб скло не залетіло всередину.
Зінаїда плаче.
- Думаєте, цей скотч допоможе? - продовжую питати.
— Допоможе, не допоможе. Сподіваюся, скло не залетить всередину і не покалічить кота. Ми спимо у підвалі, а кіт залишається вдома. У підвалі, але в сусідньому будинку. Там ми спимо з 7 березня, коли закінчується комендантська година, повертаємося додому.
Салтівка, Ольга Григорівна, вже два місяці живе в підвалі.
Недоношена дитина в лікарні в Житомирі. Відділення для новонароджених перенесено у підвал.
Лікарня була під обстрілом, тому лікарі, лікарки, медсестри та медбрати перенесли усе відділення для новонароджених у підвал. Як тільки вони це зробили, бомба влучила в будівлю навпроти. У лікарні вилетіли всі вікна, але діти не постраждали. Дівчинка, яку я сфотографувала, народилася п’ять хвилин тому. Серед іншого, ці лікарі боролися за її життя.
Подружня пара, яка вже два місяці живе на платформі Харківського метро
Приготування їжі під землею Харківського метро
Салтівка, Ольга Григорівна, вже два місяці живе в підвалі.
Недоношена дитина в лікарні в Житомирі. Відділення для новонароджених перенесено у підвал.
Лікарня була під обстрілом, тому лікарі, лікарки, медсестри та медбрати перенесли усе відділення для новонароджених у підвал. Як тільки вони це зробили, бомба влучила в будівлю навпроти. У лікарні вилетіли всі вікна, але діти не постраждали. Дівчинка, яку я сфотографувала, народилася п’ять хвилин тому. Серед іншого, ці лікарі боролися за її життя.
Подружня пара, яка вже два місяці живе на платформі Харківського метро
Приготування їжі під землею Харківського метро
„Мого будинку вже немає, згорів", — сказала вона мені. — Як і будинок моїх батьків. Батькових фотографій більше не буде, він їх ніколи не знайде".
„Мого будинку вже немає, згорів", — сказала вона мені. — Як і будинок моїх батьків. Батькових фотографій більше не буде, він їх ніколи не знайде".
Бородянка
Бородянка
Спалені коні по дорозі в Гостомель
Спалені коні по дорозі в Гостомель
Житомир
Житомир
„40 днів тому ми всі були щасливішими”
Весільна церемонія Насті та Антона, лікарів-волонтерів. Під час церемонії Сергій Жадан сказав: - Сильні, сміливі молоді люди, які своєю любов'ю вирішили протистояти темній реальності, яка нас усіх оточує.
Яна, Дніпро
Мешканець села Мала Рогань, яке перебувало під окупацією російських військ.
Нам зараз нічого не загрожує, але коли росіяни були в місті, було небезпечно. Вони змушували нас носити білі пов'язки, а машину потрібно було позначити білим прапором. Все повинно було бути під їхніми кольорами.
Марина, ІТ-спеціалістка, яка долучилася до Сил територіальної оборони
Весільна церемонія Насті та Антона, лікарів-волонтерів. Під час церемонії Сергій Жадан сказав: - Сильні, сміливі молоді люди, які своєю любов'ю вирішили протистояти темній реальності, яка нас усіх оточує.
Яна, Дніпро
Мешканець села Мала Рогань, яке перебувало під окупацією російських військ.
Нам зараз нічого не загрожує, але коли росіяни були в місті, було небезпечно. Вони змушували нас носити білі пов'язки, а машину потрібно було позначити білим прапором. Все повинно було бути під їхніми кольорами.
Марина, ІТ-спеціалістка, яка долучилася до Сил територіальної оборони
Яна – терапевтка з Києва. Вона ще навчається в університеті, але вже допомагає психологічно. У Дніпрі вона розмовляє з солдатами. Яна відвідує їх у госпіталях, іноді чекає, поки солдат прокинеться після операції з ампутації ноги, і перебуває з ним у цю найважчу для нього мить. Вона сама не знає, як їм допомогти, просто перебуває з цими людьми та слухає їх. Це також певна форма бою. Яна стала для мене важливою, хоча в мене є лише її портрет. Коли я побачила її вперше, вона була сповнена ентузіазму, енергії, вона сказала, що не хоче їхати з України, тому що для неї неприпустимо, щоб хтось вторгався в країну, вбивав, ґвалтував і крав. Коли я зустріла її через десять днів, її погляд був порожнім. Я запитала: „Все добре?”. Вона кивнула та сказала: „Агато, я не знаю, як тобі допомогти з фотографіями, я не знаю, що тобі фотографувати. Як я сиджу на дивані і дивлюся в стіну? Або як я розмовляю з людьми, які вижили?
Як тебе запросити на зустріч з молодою дівчиною, яка розповідає мені про пекло, яке вона пережила, яку кілька разів зґвалтували російські окупанти? На її очах ті самі окупанти зґвалтували її матір, а потім вбили. Вона одна з тих, хто вижив у Маріуполі.
Агато, скажи мені, як я можу привести тебе на зустріч з чоловіком, у якого на очах зґвалтували дружину та маленьку доньку? Вона була дитиною. Розумієш? А пізніше їх обох розстріляли на його очах. Він вижив. Ніхто не знає чому. Чому вони його помилували. Я просто намагаюся бути поруч з ним і слухати його. Коли ти запитала, як у мене справи, я відповіла, що все добре. Але насправді все не так. Я відчуваю, що мій погляд та душа порожні від історій, які я ношу в собі”.
Неодноразово траплялося так, що я заходив у спалені будинки, зруйновані багатоповерхівки, я заходив у залишені квартири, в яких були розкидані шухляди з одягом, заходив у пограбовані квартири. Чиїсь сімейні альбоми лежали на ліжках, ніби хтось поспіхом діставав цю єдину важливу фотографію зі своїми близькими, щоб швидко сховати важливе фото до кишені та втекти з будівлі охопленої вогнем, яка за мить може обвалитися, тому що в сусідній будинок щойно влучила бомба.
Неодноразово траплялося так, що я заходив у спалені будинки, зруйновані багатоповерхівки, я заходив у залишені квартири, в яких були розкидані шухляди з одягом, заходив у пограбовані квартири. Чиїсь сімейні альбоми лежали на ліжках, ніби хтось поспіхом діставав цю єдину важливу фотографію зі своїми близькими, щоб швидко сховати важливе фото до кишені та втекти з будівлі охопленої вогнем, яка за мить може обвалитися, тому що в сусідній будинок щойно влучила бомба.
„Багато людей більше не знайдуть своїх сімей, тому що люди були поховані під обстрілами, між будинками. Багато моїх друзів зникли та не подали жодних ознак життя з першого дня вторгнення. Це може означати те, що вони або не мають зв'язку, або вони загинули, або були депортовані вглиб Росії. Маріуполь – заручник. Маріуполь – найстрашніший символ, тому що звідти у нас немає жодних новин. Буча нас жахнула. Ніщо не зрівняється з фотографіями з Бучі. Навіть якщо все буде очищено, всі докази злочинів будуть спалені, залишиться порожнеча, найтемніші та найболючіші спогади про геноцид”.
Usługę dostarcza Agora SA z siedzibą w Warszawie; Numer identyfikacji podatkowej: PL 526-030-56-44;
Miejsce zarejestrowania: Sąd Rejonowy dla m. st. Warszawy; Numer rejestru KRS: 59944
Copyright © Agora SA
